Eсе з конкурсу "Чи запалив Шевченко вогонь патріотизму в серці кожного українця?"

Дякую тобі, Тарасе, за постулати нашої боротьби...

Пізнання Шевченкового слова завжди було, є, і, сподіваюся, буде актуальним і на рівні особистого сприйняття і розуміння, й осмислення суспільного. Все частіше можна почути про проблему сучасної рецепції творчости та образу українського поета в суспільстві і в наукових дискусіях, і в приватних розмовах. Утім незмінною залишається візія того, як багато зробив Тарас Шевченко для утвердження української боротьби, нашого патріотизму як соціокультурного явища. Саме тому часто чуємо питання: “Ким і де би був Шевченко в наш час?” Оборонцем “Азовсталі”? Поетом-воїном? Митцем-волонтером? Сучасним козаком-характерником, якого рашисти боялися б більше, ніж Степана Бандери? Військовим, чиїми останніми словами було гасло “Слава Україні”?
А втім, чи потрібні ці ролі?! Шевченко як геній українства своїми творами й незримим духом присутній у нашому часі. Згадаймо вересень 2022 року, звільнення Балаклії, де під російською рекламою на щиті знайшли плакат із рядками з поеми “Кавказ”:
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Ці слова є духовною заповіддю боротьби українства у всі часи, про що свідчать прапори УПА, графіка часів Майдану й декламація Сергія Нігояна, відео з російсько-українського фронту. У своїй антиколоніальній поемі автор ознаменував чин свободи й справедливости, що обов’язково закінчиться Перемогою Світла над темрявою, адже, за Шевченком, українські національні змагання є під покровом Бога, велич якого визнана й непорушна:
Не нам нам прю з Тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Своєю творчістю український поет уклав постулати наших національних змагань. Минуть роки, та українці пам’ятатимуть, за що боролись, бо ідеал один у всі часи:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
І ворог той, що завжди був, хоч прагнув здаватись старшим братом. Руйнівницький, людиноненависний і мстивий:
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Але в нас є національна пам’ять, що сильніша від зброї, тому що нагадує нам звитяги славних предків. Шевченко утвердив понад півтора століття тому сенси, які новомодно називаємо “базою”:
… бо все гине –
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось, в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
На сторожі коло нас Шевченкове слово, в якому знаходимо розраду на кожну мить відчаю й зневіри. Це моменти усвідомлення того, що новим Чигрином стали Мар’їнка й Маріуполь. Це дикий жах від історій збезчещених дівчат у XXI столітті. А скільки дівчат нині стають тополями в очікуванні коханого з війни? Скільки Марій із дітьми на руках покинули рідні домівки через лють Ирода сучасности? Скільки Алкідових матерів несуть хрест по смерті синів? Щоб втамувати біль, звертаємося до образів жінки в “Кобзарі”…
Тепер ми знаємо, що “вогонь запеклих не пече”, й онукам давно вже не байдуже на минуле. У нас є нові Гамалії й Підкови, а Дніпро несе “кров ворожу у синєє море”. І на чужині приходить тихе усвідомлення:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра.
Ми роздумуємо над поемою “Сон” (“У всякого своя доля”) й нам здається, що та дійсність сучасна, бо що, як не сцени генерального мордобитія, ми спостерігаємо на Московщині нині. Десь там переляканий бункерний цар і вся старшина, там народ, що “мовчить, бо благоденствує” і родить мсклів-посіпак без серця й здорового глузду.
Ми вчимо з дітьми “Садок вишневий коло хати”, але в думках –репрезентація шевченківського концепту в сучасному фільмі “Кіборги” Ахтема Сеїтаблаєва, бо в кожного є свій куточок раю на землі, на який зазіхнув клятий ворожий народ.
Ми читаємо “Розриту могилу” й переконуємося в пророчій візії національного поета. Окрадена історія є нашою реальністю, але з 24 лютого 2022 року все змінилося. Як каже Сергій Жадан: “Історія нині не просто переписується – вона переписується українською мовою ”. І це також у Шевченковому дусі …

© Марія Русановська

P. S. Деякі слова довелося злегка зашифрувати, щоб відповідати стандартам спільноти Цукерберга.